Доброго дня, український солдате!

Я — Чорна Антоніна Яківна. Я народилася в 1936 році. Зрозуміло, що я не пам’ятаю, як знущалися над нашим народом фашисти. Але найбільше в світі мені б хотілося, щоб ніхто ніколи не називав дітей «дітьми війни». Але не так сталося, як гадалося…

Мій батько, Плетньов Яків Дмитрович пішов на війну у 1942 році. Веселим і молодим я його не пам’ятаю…Додому він не повернувся. Мама навчала мене бути сильною, не боятися труднощів, і з жалем у голосі розповідала, як востаннє притис мене тато до себе, йдучи на фронт, надіючись на повернення…

Коли у мене народився син, я молила Бога дати йому долю без війни. І знову не так сталося, як мріялося. Пішов служити мій первісток до Афганістану.

Мій старший онук Міша — учасник АТО. Він не розповідає про те, що роблять сьогодні солдати, коли починають стріляти з «тої» сторони. Він розказує, як хлопці на вогнищі варять борщ, що приблудного собаку назвали «Айфон», обіцяє дзвонити і просить не хвилюватися, коли його телефон поза зоною, бо ж в окопі або на КП не завжди є , де його зарядити.

Мій молодший онук Діма — третьокурсник військового інституту ту. Він хвалиться, що сильний, показує свої мускули, завжди привозить мені подарунки і дуже любить свою маму, постійно турбується про свою молодшу сестричку Ірину.

Я пишу цього листа тому, що ти, воїне, стоїш рука об руку з моїм сином, який займається підготовкою сучасних військових, з моїм онуком, який бореться з тими, хто стріляє в наших хлопців.

Я молю Господа і Миколу Чудотворця, щоб ніч на передовій пройшла спокійно, щоб нічиє материнське серце не розліталося на шматки від болю за свою дитину.

Я не знаю, як тебе звати і де ти народився. Але вдячна твоїм батькам, що виростили справжнього Чоловіка. Ти оберігаєш спокій моїх онуків, і я вклоняюся тобі до землі. Ти допомагаєш у бою вистояти моєму внукові. І прошу Матінку Божу берегти тебе від кулі чи осколка.

У нашому краю весна у розквіті. Ми тішимося рясному цвітові вишень та яблунь. Переживаємо за те, щоб мороз не зачепив огірочків, що посходили на городі. Діти скоро підуть на канікули. І все це є у нас завдяки тому, що там на передовій зі зброєю в руках стоїш ти. Українці сильні тим, що тримаються купки, коли горе і коли радість.    

Бажаю тобі, воїне, в найшвидшому майбутньому повернутися додому, обійняти і втішити маму та дружину, поцілувати сина або дочку.

Цей лист допомагала мені написати моя внучка Ірина, учениця 8 класу Сокиринецької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Вона вважає тебе героєм. Вона гордиться тобою і бажає повернутися живим….

20.04.2016р   З повагою Антоніна Яківна