 | Нафтуся. Легенда про цілющу воду
(Легенда)
Одного літнього дня йшла дорогою жінка з маленькою дівчинкою на плечах. Сонечко вже не здавалося життєдайним, а немилосердно пекло скроні та чорняву голівку маляти. Мабуть,здалеку йшла жінка, бо дуже стомилась і сіла відпочивати на березі Збруча. Перехожих мучила спрага, більше, ніж голод і втома. Але води, крім річкової, ніде не було.
- Як жаль, що я випила всю воду,- подумала жінка,- навіть дитину нічим напоїти.
І тут, де не візьмись, постала перед нею невеличка дівчинка, приязно глянула блакитними очима, посміхнулася і простягнула глечик з водою.
Дивною і загадковою була вона — ніби марево… не слова промовляла, а шепотіла, немовби водичка струмочком камінчиками пробігала:
— Пийте, не соромтеся. Вам полегшає.
— Як тебе звати, дівчинко?- запитала жінка.
— Нафтуся!- відповіла та.
— Де взяла ти такої дивної води? Нам дійсно краще, втома проходить і дитинка моя повеселішала…
— Я тут на горбочку живу, а біля нашого дому є джерело з лікувальною водою, я нею завжди пригощаю прохожих.
- Дякую тобі, дитино! Ти, як водичка, лікувальна, бо допомогла мені, Нафтусю!
... Пройшли роки, а воду і донині називають Нафтусею.
В мене є бабуся,
Звуть її Маруся.
В неї я охоче
Всього - всього вчуся.
Вона ще працює
І людей лікує.
І кожного ранку
Готує сніданки
Для мене, для тата,
Для котика Гната.
|  |
