Нафтуся. Легенда про цілющу воду

(Легенда)

Одного літнього дня йшла дорогою жінка з маленькою дівчинкою на плечах. Сонечко вже не здавалося життєдайним, а немилосердно пекло скроні та чорняву голівку маляти.  Мабуть,здалеку йшла жінка, бо дуже стомилась і сіла відпочивати на березі Збруча. Перехожих мучила спрага, більше, ніж голод і втома. Але води, крім річкової, ніде не було.

• Як жаль, що я випила всю воду,- подумала жінка,- навіть дитину нічим напоїти.

І тут, де не візьмись, постала перед нею невеличка дівчинка, приязно глянула блакитними очима, посміхнулася і простягнула глечик з водою.

Дивною і загадковою була вона — ніби марево… не слова промовляла, а шепотіла, немовби водичка струмочком камінчиками пробігала:

— Пийте, не соромтеся. Вам полегшає.

— Як тебе звати, дівчинко?- запитала жінка.

— Нафтуся!- відповіла та.

— Де взяла ти такої дивної води? Нам дійсно краще, втома проходить і дитинка моя повеселішала…

—  Я тут на горбочку живу, а біля нашого дому є джерело з лікувальною водою, я нею завжди пригощаю прохожих.

• Дякую тобі, дитино! Ти, як водичка, лікувальна, бо допомогла мені, Нафтусю!

... Пройшли роки, а воду і донині називають Нафтусею.

В мене є бабуся,

Звуть її Маруся.

 В неї я охоче

Всього - всього вчуся.

Вона ще працює

І людей лікує.

І кожного ранку

Готує сніданки

Для мене, для тата,

  Для котика Гната.