З огляду на сучасні вимоги людства щодо виховання підростаючого покоління, педагогічна наука потребує детального вивчення  науково та практично обґрунтованих напрямів щодо формування дисциплінованої поведінки учнів закладів шкільного типу, що є передумовою виховання всебічно розвиненої, культурної і моральної особистості. Одним із головних напрямків у вихованні дитини – є сімейне виховання. Сім’я, як важлива соціальна інституція, разом із школою здійснює, розумове, трудове, естетичне, фізичне і духовно-моральне виховання [7,373], а значить приймає активну участь у формуванні навичок дисциплінованої поведінки шляхом  вироблення норм та правил поведінки учнів у школі та у позанавчальний час. Проте, важливою умовою ефективної виховної роботи у вищеозначеному напрямку – є єдність вимог школи та сім’ї, робота по підвищенню педагогічних знань батьків, їх педагогічної культури.

Досліджуючи проблему виховання дисциплінованої поведінки школярів, ми звернулись до історичного досвіду вироблення дисципліни учнів шляхом співпраці педагогічного персоналу з батьками шкільної молоді, зокрема, з батьківськими комітетами шкільних закладів України кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Перші згадки щодо діяльності батьківських комітетів у навчальних закладах України з’являються саме на початку ХХ століття, а відомості про спільну роботи педагогів з батьками та батьківськими комітетами ми знайшли  в архівних документах Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Як ми знаємо, батьківський комітет – це орган шкільного самоврядування, який займається організацією виховної роботи серед батьків учнів, з метою покращення стану навчально-виховної роботи школи, а саме: здійснює “педагогізацію батьків, культурно-масову, спортивно-оздоровчу роботу” [7,387]. Проте, робота батьківських комітетів на початку ХХ століття за функціями значно відрізнялась від їх сучасного розуміння і  здебільшого збори проводились з метою аналізу та прийняття рішень щодо поведінки та  успіхів у навчанні певного учня чи всього учнівського колективу.

Відповідно до поставленої мети, цінною є знахідка листа до батьків гімназистів, в якому голова педагогічної ради  Ніжинської приватної жіночої гімназії ім. П.І. Кушакевич Ф. Гельбке запрошує батьків прийняти участь у засіданні спільному з педагогічним персоналом, яке відбулося 28 березня 1911 року у приміщенні гімназії. На розгляд було винесено наступні питання [1, арк. 470]:

1)                     Випадки порушення режиму шкільного життя та засоби попередження порушень шляхом спільних зусиль школи та сім’ї;

2)                     Заходи “для успокођнія учащихся” й створення умов для навчання учнів;

3)                     Засоби попередження “печальныхъ послђдствій безпорядковъ  как въ школе, такъ и внђ стђнъ учебнаго завђдђнія”.

На жаль, протоколу про виконання плану зборів ми не знайшли, проте, аналізуючи зміст питань, які виносило керівництво закладу на розгляд педагогічної ради і батьків ми побачили, що метою даних зборів, в першу чергу, був пошук шляхів тісної співпраці школи і батьків у напрямі дисциплінування учнів, що характеризує учасників зборів як прогресивних педагогічних діячів, що спільно піклуються про долі своїх вихованців.

Як показали архівні джерела, окрім питань загального виховного характеру на зборах батьківських комітетів вирішувались і буденні питання, що стосувалися безпосередньо поведінки конкретних учнів.

Наприклад, на засіданні батьківського комітету Борзенської жіночої гімназії від 16 листопада 1916 року розглядалося питання щодо з’ясування причин невідвідування гімназії однією з учениць [3,арк.8]. Проблема не регулярного відвідування учнями навчальних закладів та пропуски уроків без поважних причини – була однією з основних в системі шкільної освіти кінця ХІХ – початку ХХ століття. Вважаючи за необхідне контролювати присутність учнів на уроках, вироблялися заходи з метою покращення стану відвідування занять. Серед основних методів дисциплінування учнів значного поширення набув метод покарання. Наприклад, 18 лютого 1877 року педагогічна рада чоловічої Гімназії князя Безбородко, враховуючи часті пропуски уроків одним із учнів, заборонила йому відпустку до дому на Масляну [5, 55зв.-56], а також оголосила догану від імені педагогічної ради [5,56зв.]. Особливої  уваги заслуговують рішення педагогічної ради, що ухвалювалися з метою попередження пропусків занять без поважних причин. Так, на засіданні педагогічної ради Борзенського повітового  училища від 11 жовтня 1867 року під час обговорення вищеозначеного питання найбільш дієвим засобом було визнано недопущення до екзамену, якщо кількість пропусків без поважної причини становить 6-10 уроків. Дане положення було вирішено довести до відома батьків із проханням – повідомляти кожного разу адміністрацію училища щодо причини відсутності учня на класних заняттях [4,арк. 5зв]. Як бачимо, окрім впливу на учнів засобами покарання, керівництво навчальних закладів прагнуло і до попередження можливих проступків шляхом співпраці з батьками.

Виходячи з вищесказаного, ми хочемо наголосити, що найчастіше практикувалась все ж таки індивідуальна форма роботи з батьками, коли голова педагогічної ради міг викликати батьків учнів, що завинили, для з’ясування обставин та накладення покарання. Зокрема, відомості щодо індивідуальної роботи з батьками учнів ми знайшли  в архівних матеріалах кінця ХІХ століття. У протоколі засідання педагогічної ради Ніжинської чоловічої гімназії від 11 жовтня 1880 року зазначено, що батька одного з учнів 5 класу, якого за рішенням педагогічної ради звільнено з учбового закладу, було викликано до гімназії з метою доведення до нього обставин звільнення  [6,арк. 24 зв. ]. Керівництво гімназії повідомило батька, що його сина було звільнено з гімназії через порушення гімназійних правил, а саме – перебування у стані алкогольного сп’яніння у громадському місці. Проте, під час спілкування членів педагогічної ради та батька звільненого гімназиста з’ясувалось, що учень не зможе продовжувати навчання в навчальному закладі будь-якого іншого міста через недостатню матеріальну забезпеченість батьків і, зважаючи на цю обставину та  за клопотання батька, учня залишили в гімназії. За вищеозначену провину гімназисту було змінено міру покарання, а саме –  оголошено догану від педагогічної ради із позбавленням стипендії і занесенням запису до “штрафного журналу”, а також накладено добовий арешт [6,арк. 24 зв.]. Як бачимо, співпраця батьків та педагогічної ради у даному випадку дала позитивний результат, оскільки дозволила продовжувати учневі навчання у гімназії та надала педагогічній раді  більш широкого уявлення про сімейне виховання та умови, в яких проживає гімназист.

Факт доцільності існування такого органу шкільного самоврядування як  батьківський комітет підтверджується тим, що Міністерство Народної Освіти К.У.О. від 28 жовтня 1912 року затвердило форму звітності, де зазначалась мета зборів, дата проведення та кількість присутніх батьків [2,арк.69] (додаток №1). На нашу думку, наявність даного документу підкреслює, що педагогічні діячі постійно шукали шляхи співпраці школи та батьків з метою покращення навчально-виховної та дисциплінарної роботи.  Загалом, характеризуючи діяльність батьківських комітетів навчальних закладів на теренах України досліджуваного періоду у контексті проблеми  формування дисципліни учнів, можна з впевненістю говорити, що цей орган керівництва був дієвим у прийнятті рішень щодо дисциплінарних правил для учнів, виробленні норм поведінки вихованців та аналізу виховної роботи школи в Україні на початку ХХ століття. Проте, враховуючи факт, що нами не знайдено жодного протоколу засідання батьківських комітетів у вищеозначений період, то ми можемо стверджувати, що така інституція як батьківський комітет на початку ХХ століття тільки набувала свого поширення та розвитку, що створювало передумови для подальшої плідної  співпраці школи  та батьків у навчально-виховному процесі школи, а наприкінці ХІХ – початку ХХ століття більше уваги приділялось індивідуальній формі роботи з батьками учнів.