Легенда про сокиринецьку цілющу воду…
Було це в сиву давнину –
Татари сунули на край наш український ,
Спалили не одне село і хату не одну
Дійшли вони й на землі сокиринські.
А на горі Поповій дяк Савелій жив.
Настуся - донечка у нього підростала.
Любити нарід батько дочку вчив,
А Настя дар знахарства мала.
Лічила люд ,- кого що заболить.
Траву цілющу вміло прикладала.
Коли боліло – все щезало вмить,-
Як Настенька руками доторкалась.
Так жили в мирі – батько і дочка.
До церкви йшли , у щирості молились…
Часи минали – Настя підросла..
Й барвінком парубоцтво попід вікна вилось.
Татарське військо як в село прийшло,-
Палило все і нищило, й топтало.
Старих вбивали, ну а молоді -
За Білою криницею у чагарі тікали.
Про Настин дар татари взнали вмить.
Схопили дівчину : « О, любко мила,
Заберем у Стамбул – там будеш жить
І нарід від хвороб будеш лічить».
- Не буде цього !...і з Попової гори
Настуся вмить в долину покотилась.
І біля вод Збруча - ріки
Відважна надзбручанка вбилась.
На місці гибелі вода заструмувала.
Забила із землі цілющим джерелом -
Як спомин , що Настуся люд свій лікувала ,-
Вода джерельна зцілює всіх знову.
В історії нашого села є факти…так як у селі була гуральня, базарувати міцними напоями приїздили до нас . Їхали з усієї округи , щоб купити щось міцніше,дехто не довозив товар додому…Мало тоді роботу місцева мадярська каральна група « Пограничча . Деколи везли цей товар виробники з гуральні до Яскоруня…
Тут і легенда пішла…
Віз Мазур до Яскоруня горілку з гуральні. А горілка була непроста ,а настояна на місцевих травах. Побачив Мазур ще здалеку мадяра,подумав.: «Де би настоянку заховати , все одно мадяр забере». Вирішив ,що заховає на
Поповій горі у криниці. Так і зробив. . Коли прийшов через два дні до криниці,то не повірив очам своїм. Вода у криниці стала зеленава, як настоянка з волошок і чебрецю. Кажуть і цілющою вода стала.
Лічить очі,як волошка .А обличчя робиться гарне після миття,ніби після чебрецевого купання. Від тієї пори воду на Поповій горі цілющою називають.
