Головна | Мій профіль | Вихід | Вхід П`ятниця, 27.01.2023, 15:24
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Наші спонсори [22]
Новини школи [762]
Нові файли
Модель школи
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ (для класних керівників)
Методичні рекомендації
Форма входу
Корисні посилання
















У  Г О С Т І   Д О    Т А Р А С А

 

Здійснилась мрія, ніби вилилась у вірш переповнена почуттями душа поета. Мрія — доторкнутися поглядом до благословенних  шевченківських місць, пройтися читаними-перечитаними стежками босоногого дитинства Тараса, поєднати подумки мистецькі описи природи з простою і водночас дивовижною їх реальністю, моторошно переступити поріг маленької хатини понад горою на краю села, опуститись разом з Катериною-матір’ю вниз до ставка, податись на левади, у діброви, начитуючи про себе : «І досі сниться : під горою, меж вербами та над водою біленька хаточка…», «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть…», «І яр, і поле, і тополі, і над криницею верба…», «Ставок, гребелька і вітряк з-за гаю крилами махає», «Не називаю її раєм тії хатиночки у гаї над чистим ставом край села…», «…повсихали сади зелені, погнили біленькі хати, повалялись, стави бур’яном поросли…».

9 березня о 10 ранку автобус зупинився на переповненій автомобілями вулиці села Моринці неподалік Державної садиби-музею Т.Г.Шевченка. Ми проминули натовп і несподівано зупинились на території садиби-музею, чітко окресленої дерев’яним тином .Наші погляди прикували дві маленькі, ніби вкопані в землю по самі віконця, гарно вибілені хатини, на відстані 50 метрів одна від одної, з випуклими  балками на кутах і солом’яною покрівлею.  А  посередині, між чепурними будиночками, бронзовіє Катерина-мати з малим дитятком на руках. Двері одчинені. Ми трепетно увійшли в кріпацьку хату діда Івана та опинились посеред історичного бідацтва нехитрих сінешніх речей і порозвішуваних на стінах  однієї кімнати. Колоритно вирізняється піч із пролежнем, стіл із лавкою та покуть з іконами, символами християнської вічності. Стежиною понад  схилом переходимо туди, «…де мати повивала мене , малого, і вночі на свічку Богу заробляла».  Дерев’яна колисочка-ночви, прив’язана до сволока, втілила в собі епохальне місце, час і простір, дух і матерію, тишу і гул неспокійних століть. Вразила  розповідь екскурсовода :

«Хата оця належала якомусь Коліснику. Він, молодий і завзятий, перейнявся Кармелюковим духом і з ватагою побратимів часто переймав у лісах багачів, котрі їхали з ярмарку. Спіймали і  вислали на Сибір. Григорій Шевченко випросив у пана цю хатину, збудував неподалік маленьку кузню і сяк-так поєднував панщину з ковальським ремеслом. Та одного вечора з’явився втікач Колісник і зажадав за оселю викуп. Семеро овечок мало допомогли, бо через місяць треба вже віддати було корову.  Сімейна  рада ухвалила : переїхати в Кирилівку і купити там нову хату. Відтак, маючи неповних три літа від роду, Тарас опинився в сусідньому селі, де пробідував іще дванадцять років. Але Моринці відвідував часто, бо закохався у природу цього села та розповіді діда Івана про гайдамаків…».

    На гарно вимощеній бруківці перед найсучаснішою за всіма зовнішніми ознаками школою вже розпочався урочистий мітинг. Президент не приїхав. По черзі виголошували промови губернатор Черкащини, директор Державної національної  садиби-музею та учениця 9 класу місцевої школи.  Саме з її вуст пролунали рядки :

      « Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину шукати доброго добра…».

Залишали Моринці і з вікна автобуса пильно вдивлялись у різні обличчя живих односельців поета, щоденних відвідувачів його улюблених місцин, таємничих носіїв неповіданих широкому загалу історій, пов’язаних із життєписом великого Кобзаря. Здавалось, глибокі зморшки історії позначились на всьому — на цих людях, їх несучасних оселях, на безкраїх полях, де колись-давно відбували панщину обездолені кріпаки. І раптом за селом, недалеко від Кирилівки ( тепер Шевченкове) угледіли ми пам’ятник — хлопчику та ягняті . Згадалось : «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом…». Виявляється, саме тут випасав отару чужих овець Тарас, а там, у вибалку, де протікає струмок, дівчина (Оксана Коваленко) витирала йому сльози і…поцілувала.  Вдалині бовваніє почорнілий вітряк, а обабіч миготять гостроверхі тополі. Лисянка, Хлипівка, Тарасівка — усі на дорожних вказівниках і такі знайомі з твору С.Васильченка «Дитинство Шевченка». Минуле поєдналось із сьогоденням і утримувало свідомість кожного з нас аж до виїзду за межі Звенигородщини.

Здійснилась мрія, ніби злетіли з нотного листка намережані ноти і перетворились на чудодійну музику, ніби перетворився на монумент звичайнісінький сірий камінь. В серцях запанував благодійний спокій і гордість, велика гордість від того, що Тарас Шевченко від сьогодні став для кожного з нас іще ближчим, іще ріднішим.

 

9 березня 2007 року  

Пошук
Календар
«  Січень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Погода
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Copyright Сокиринецька ЗОШ © 2023 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz