Зелений Горб

(Легенда)

        На  найвищій горі коло села Сокиринці жив у печері Змій о двох головах. Занадився той нечистий до села і поїдав молоденьких дівчат. Хапне вночі чи вдень найліпшу гайда на гору до сховку.

Журилися люди, бо не знали, як збороти теє страшидло.

Одного разу придибала до села стара ворожка і призналася, що збороти Змія можна, але же но руками невинних юнаків. Вони би мали гуртом сторожувати на горі коло печери. Як Змій зачне вилізати, то хлопці би мали його загнати назад вогненною деревиною. А деревина ж має бути ялинова.

Зібралося десь з десять таких файних хлопчурів, кожний по п'ятнадцять літ, взяли зі собою сокири і пішли на тую гору. Там нарубали ялини, запалили вогонь і сушили на нім тую ялину на сірник, щоби добре горіла. Довго той вогонь горів на горі, хлопці вицюпали  докруг ліс і аж обголили вершину.

Змій сидів тихо, заким не захтів жерти. Як тільки випхав свої голови до дзюри, а хлопаки закидали його ялиновим горючом.

Змій подув і розкидав вогнища. Розкидав, але не згасив. То мусів тікати від вогню назад. Так було десь з десять раз. Але хлопці вже трималися купи і розіклали аж три вогні докруг гори.

Прийшов день, що Змій більше не вилізав. І голосу не подавав. Але перед тим, як від голоду здихав, то гупав горою, аж земля ходуном ходила.      

Пройшли роки. Гора проросла травою, а біля підніжжя виросли сосни і ялини, високі, стрункі, як ті хлопці, що побороли змія.

З тої пори стали називати тую гору Зеленим Горбом.