Збруч

Жив собі серед зелених берегів та білих скал Струмок. Братів-сестер у нього не було. Мати Весна не дала йому імені, бо швидко минула, прийшов їй на зміну батько Літечко. З гарячим серцем був Літечко, любив сонце, зустрічався з вітерцем у бесіді — і зовсім забув про Струмок. Біг потічок поміж камінців і постійно бурчав… Слухали камінчики його бурчання-нарікання на долю, набридло це їм тому й відпустили вони його на волю, відправили у світ далекий, пообіцяли, що там треба кращої долі шукати, тоді, може, він і не буде бурчати.

Побіг Струмок і по дорозі зустрівся з іншими струмками. Стали вони побратимами — потекли разом до Великої ріки. Нелегкою був їхній шлях, бо пробивалися вони видолинками, поміж лісів та горбів. Та не переставав бурчати наш Струмок. Так скаржився на долю, що і братИ й собі стали буркотіти, а потім і вода у Великій річці почала бурчати. Бігла струмкова вода по камінчиках, стукотіла своїми кулачками, борсалася, кидалася на берег. Всі чули про Струмок. Почув і Дністер. Тому й вирішив назвати малого сусіда, який перетворився зі струмочка на річечку, Збручем….